01.06.2025 Borszcz Ukraiński po Lubelsku – Tetiana Vynnyk

Zdjęcie: 01.06.2025 Borszcz Ukraiński po Lubelsku – Tetiana Vynnyk

Anna Kovalova:

Jak rozmawiać z dzieckiem o wojnie? Dziś moim gościem jest ukraińska pisarka i dziennikarka Tetiana Vynnyk. Spotkałyśmy się w Lublinie podczas jej spotkaniu z czytelnikami. Tetiana pisze zarówno dla dorosłych, jak i dla dzieci, choć w ostatnim czasie koncentruje się głównie na literaturze dziecięcej. Dlaczego wybrała właśnie ten kierunek — dowiemy się za chwilę.

Tetiana Vynnyk:

Zaczynałam pisać jako autorka dla dorosłych. Mam pięć tomików poezji, mam powieść — większość moich tekstów była skierowana do dorosłej publiczności. Ale kiedy zaszłam w ciążę, bardzo zapragnęłam pisać dla dzieci. I to właśnie wtedy zaczęła się moja droga jako autorki książek dla dzieci. Będąc w ciąży, napisałam, chyba, dwie książki — bajki, które do dziś są omawiane w szkołach. Nauczyciele i rodzice piszą do mnie: „Pani Tetiano, uczymy się waszej bajki”, i opowiadają, z jakimi tematami ją łączą. To są takie interpretacje, na które sama nigdy bym nie wpadła. Chciałabym kiedyś zobaczyć taką lekcję, jak oni zawarli ten sens w opowieści, jak pracują z tekstem. Wielu mówi: „Tę bajkę omawiamy w kontekście takiego i takiego tematu”. Już nie jestem w stanie wszystkich tematów zapamiętać, bo mija wiele lat, a zaczynasz rozumieć, iż te bajki są żywe, dostosowują się do rzeczywistości. I chyba dla mnie jako autorki to bardzo ważne.

Anna Kovalova:

Czy pisanie dla dzieci jest łatwiejsze niż dla dorosłych?

Tetiana Vynnyk:

Nie powiedziałabym, iż coś jest trudniejsze lub łatwiejsze ze względu na gatunek czy tematykę. Dla mnie to po prostu różne poziomy warsztatu. Wszystko zależy od autora — jak potrafi przekazać materiał dziecku. To bardzo ważne. Można pisać genialnie dla dorosłych, ale nie umieć pisać dla dzieci. Bo żeby pisać dla dzieci, trzeba mieć dziecięce spojrzenie na świat, nie utracić tej zdolności widzenia jak dziecko. Dziecko to czytelnik, który nie uwierzy w coś sztucznego. Dorosły może powiedzieć: „Podoba mi się” albo „Nie podoba mi się”, ale dziecko po prostu nie będzie czytać, jeżeli coś je nie zaciekawi albo nie uwierzy w historię. Ta opowieść nie będzie dla niego żywa. Dziecko „czyta” tekst na poziomie emocji. Czytelnik dziecięcy to taki papierek lakmusowy. jeżeli tekst jest dobry — dzieci go czytają i przekazują dalej. jeżeli nie — choćbyś nie wiem jak go reklamował, dzieci tego nie przyjmą.

Anna Kovalova:

Powiedziała Pani, iż trzeba widzieć świat oczami dziecka. Dla mnie to również oznacza pewną lekkość w podejściu do życia. Dzieci inaczej postrzegają świat. Jak, na przykład w warunkach wojny, zachować tę lekkość i widzieć świat jak dziecko?

Tetiana Vynnyk:

Wie Pani, teraz tej lekkości nie widzę. W warunkach wojny wszystkim jest bardzo ciężko. Pojawiły się nowe tematy związane z wojną i trzeba o nich mówić. Trzeba je wypowiadać, przeżywać — to część procesu zdrowienia społeczeństwa. Wojna to nie choroba, ale bolesna rzeczywistość psychologiczna, która kształtuje nowe cechy w człowieku. Ludzie stają się bardziej wrażliwi, drażliwi, pojawia się depresja — i to wszystko odbija się na świecie wewnętrznym człowieka, a także na świecie literatury. Literatura powinna odzwierciedlać współczesnego człowieka i jego problemy. jeżeli pisarz żyje w warunkach wojny, ale o niej nie pisze — to może oznaczać bardzo trudny stan psychiczny, iż już nie jest w stanie pisać, bo emocji jest zbyt wiele. Albo przeciwnie — ma siłę pisać i podejmuje temat, by mogły z nim pracować również dzieci. Dzieci potrzebują odzwierciedlenia współczesnego świata, współczesnych problemów i tematów. Inaczej — po co wtedy literatura? jeżeli nie odzwierciedla współczesnego sposobu odczuwania świata, jest martwa.

Anna Kovalova:

A jak, rozmawiać z dzieckiem o wojnie?

Tetiana Vynnyk:

Są różne dzieci. Różny stopień traumy i jej braku. jeżeli dziecko doświadczyło przemocy, widziało śmierć lub przemoc wobec bliskich — wtedy potrzebna jest pomoc psychologiczna. Literatura piękna tu nie wystarczy. Albo może być jedynie dodatkiem w procesie leczenia. jeżeli dziecko widziało wojnę, odczuwało strach — ono również potrzebuje wsparcia. Ale może czytać książki, w których dostrzega bohaterstwo swojego narodu, swoją siłę jako człowieka. To może dać mu siłę, by żyć dalej i zobaczyć siebie jako bohatera, który poradził sobie. Są też dzieci, które bezpośrednio nie zetknęły się z wojną, ale chcą wiedzieć, jak żyją inne dzieci. To już inna grupa. One mogą czytać te książki i analizować doświadczenia poprzez literaturę.

Anna Kovalova:

Moim gościem była ukraińska pisarka i dziennikarka – Tetiana Vynnyk. Do usłyszenia za tydzień Anna Kovalova.

Fot. nadesłane

______________________________________

Анна Ковальова:

Як говорити з дитиною про війну? Дізнаєтесь за мить. Вітаю біля мікрофона Анна Ковальова.

Сьогодні моєю гостею є українська письменниця та журналістка Тетяна Винник. Ми зустрілися в Любліні під час події, присвяченої її зустрічі з читачами. Тетяна пише як для дорослих, так і для дітей, але останнім часом зосереджується саме на дитячій літературі. Чому вона обрала цей напрям — дізнаємось далі.

Тетяна Винник: Я починала писати як доросла авторка. У мене є п’ять поетичних книг, є роман — в основному всі тексти були спрямовані на дорослу аудиторію. Але коли я завагітніла, мені страшенно захотілося писати для дітей. І власне це був початок мене як дитячої авторки.

Будучи вагітною, я написала, напевно, дві книжки — казки, які й досі вивчають у школах. Мені пишуть учителі, мами: «Пані Тетяно, ми вчимо вашу казку», — і розповідають, які теми вони з нею пов’язують. Причому це такі інтерпретації, до яких я сама б ніколи не додумалася. Цікаво було б подивитися на такий урок, як вони туди вмістили цей смисл, як працюють із текстом.

Так що багато хто каже: «Ми цю казку розглядаємо в контексті такої й такої тематики». Вже й не все запам’ятаєш, бо минає багато років, а ти починаєш розуміти, що ці казки — живі, вони адаптуються до реальності. І, напевно, для мене як авторки це дуже важливо.

Анна Ковальова: Для дітей писати легше, ніж для дорослих?

Тетяна Винник: Я б не сказала, що за жанрами чи тематикою щось важче або легше. Особисто для мене — це просто різні рівні майстерності. Усе залежить від автора — як він може подати матеріал дітям. Це дуже важливо.

Можна писати геніально для дорослих, але не вміти писати для дітей. Бо щоб писати для дитини, потрібно мати особливе дитяче бачення світу, не втратити здатності дивитися очима дитини. Дитина — це читач, який не повірить у неправду. Дорослий може сказати: «Мені подобається — не подобається», а дитина просто не читатиме, якщо їй не цікаво, якщо не вірить у цю історію. Вона для нього буде не життєдайна. Дитина «зчитує» текст на рівні емоцій. Дитячий читач — це такий лакмусовий папірець. Якщо текст хороший — діти його читають, і він «йде в народ». Якщо текст неякісний — хоч як би ти його рекламував, діти його не сприймуть.

Анна Ковальова: Ви сказали, що треба бачити світ як дитина. У моєму розумінні — це також мати якусь легкість у житті. Бо діти бачать світ інакше. Як, наприклад, у нинішніх умовах війни — зберігати цю легкість і бачити світ очима дитини?

Тетяна Винник: Ви знаєте, я не бачу зараз цієї легкості. В умовах війни всім дуже тяжко. З’явилися нові теми, пов’язані з війною, і їх потрібно проговорювати. Їх потрібно проговорювати й відгорьовувати, бо це — частина одужання суспільства. Війна — це не хвороба, але страшна психологічна реальність, яка формує нові риси в людині. Люди стають більш чутливими, дратівливими, з’являється депресія — і все це відображається на внутрішньому світі людини, а також на світі літератури.

Література має відображати сучасну людину та її проблеми. Якщо письменники живуть у війні, але не пишуть про неї — це або важкий психологічний стан, коли емоцій настільки багато, що ти не можеш писати, або ж ти маєш силу й пишеш, щоб працювати з цією темою — і щоб з нею могли працювати діти.

Дітям потрібно віддзеркалення сучасного світу, сучасних проблем і тем. Інакше — навіщо тоді література? Якщо вона не відображає сучасного світовідчуття, вона мертва.

Анна Ковальова: А як, говорити з дитиною про війну?

Тетяна Винник: Є різні діти. Є різний ступінь травмованості чи нетравмованості. Якщо це дитина, яка пережила насилля, бачила смерть або насилля над близькими, — тоді потрібна психіатрична допомога. Тут не йдеться про художню літературу. Або ж література може бути допоміжною, у комплексі з лікувальними процесами.

Якщо це дитина, яка бачила війну, страх — вона також потребує підтримки. Але вона може читати книжки, в яких відчуває героїзм свого народу, свій особистий героїзм. Це може дати сили жити далі й побачити себе як персонажа, який справився.

І є діти, які безпосередньо не стикалися з війною, але хочуть знати, як живуть інші діти. Це вже інша категорія. Вони можуть читати ці книжки й аналізувати досвід через літературу.

Анна Ковальова: Моєю гостею була українська письменниця та журналістка – Тетяна Винник. Дякую за увагу. До зустрічі наступного тижння – Анна Ковальова.